Як я скажу, що в мене багато знайомих бібліотекарів, то це нікого не здивує. І вони, я ще додам, дуже різні. З усіх точок зору. Є серед них і Пан Бібліотекар ( http://www.бібліотекар.укр/ ), і пані Професор ( https://m.facebook.com/groups/866808410054282?_rdr ), і пані Модератор ( http://www.librportal.org.ua/index.php?option=com_frontpage&Itemid=1 ). От в розмові з одним з них і виникла ідея не досить звичного інтерв'ю чи опитування, присвяченого одному аспекту життя нашої бібліотеки. Але подальші події нагадали... відому Школу танців.
Крок вперед
Так от, в тій розмові ми згадали про пасивність пересічного українського бібліотекаря, його небажання рушити до нових горизонтів, нового в своїй роботі. Ну нехай для початку хоч словесно: спробувати публічно поговорити у професійному форумі про розвиток, зміни традиційних форматів своєї роботі.
Велика кількість бібліотечних сайтів і форумів - вони є, вони працюють - дає здебільшого звітну інформацію про те, що проведені певні культурні заходи. Більш-менш традиційні чи новаторські, але при всіх тих повідомленнях найбільше, що є, то тільки кілька лайків, а от жодної дискусії, діалогу, обговорення наведених відомостей нема. А треба?
Загалом, це тема для розмови в Української бібліотечної асоціації. Але і там та сама атмосфера: жодного діалогу, обговорення шляхів розвитку бібліотечної справи не чути (див. https://www.facebook.com/ula.org.ua/posts/870892712997491 ). Це тим більш прикро, що сам по собі документ, наведений на цьому посиланні, системний, зважений, збалансований, він дає чудову основу для того, щоб рушити. Але ж першим кроком має бути обговорення, як інакше? Виходить зачароване коло.
Зазначимо принагідно, що наведені нижче по тексту ідеї та пропозиції на всі сто відповідають змісту документу, згаданого на посиланні. І навпаки, всі пропозиції, що робить автор, абсолютно витікають з того таки документу. Заінтригував? Дуже сподіваюсь.
Ще крок, і знов вперед
До речі. Хоч ми зараз кажемо про бібліотекарів, але проблема ця не галузева, а суспільна. Українські вчителі чи лікарі, науковці в цьому відношенні абсолютно такі самі: в мережі вони є, бо це сучасно, бути поза мережею просто неможливо для людини з вищою освітою, але сказати своє слово з приводу того чи іншого питання ніхто не хоче, бо це...
Кавалери кружляють дам
Утворюєм коло
Ми розмовляли на цю тему в приваті, нас ніхто не чув. А от би як те саме – але у форумі? Наприклад, для початку у Бібліотеці райцентру. А потім я б посилання роздав по всіх відомих мені бібліотечних форумах – вже початок якоїсь розмови. Можливо. Отже:
1. Що змінилось в роботі українських бібліотек за останні п'ять-десять років?
2. Що залишилось незмінним. Демократія, гідність – чи це відбивається на повсякденній роботі бібліотеки, чи видно, що це вже не радянська установа?
3. Що хотілося б і що можна зробити практично в першу чергу, якою є авторська візія сучасної бібліотеки в містечку, районному центрі за рік-два? Чого їй не вистачає, окрім, звісно, грошей?
4. Як цього прогресу домогтись, які важелі, підходи, напрямки зрушень?
5. Яка роль діалогу, співставлення різних точок зору на проблеми розвитку бібліотеки?
Крок вперед
Так от, в тій розмові ми згадали про пасивність пересічного українського бібліотекаря, його небажання рушити до нових горизонтів, нового в своїй роботі. Ну нехай для початку хоч словесно: спробувати публічно поговорити у професійному форумі про розвиток, зміни традиційних форматів своєї роботі.
Велика кількість бібліотечних сайтів і форумів - вони є, вони працюють - дає здебільшого звітну інформацію про те, що проведені певні культурні заходи. Більш-менш традиційні чи новаторські, але при всіх тих повідомленнях найбільше, що є, то тільки кілька лайків, а от жодної дискусії, діалогу, обговорення наведених відомостей нема. А треба?
Загалом, це тема для розмови в Української бібліотечної асоціації. Але і там та сама атмосфера: жодного діалогу, обговорення шляхів розвитку бібліотечної справи не чути (див. https://www.facebook.com/ula.org.ua/posts/870892712997491 ). Це тим більш прикро, що сам по собі документ, наведений на цьому посиланні, системний, зважений, збалансований, він дає чудову основу для того, щоб рушити. Але ж першим кроком має бути обговорення, як інакше? Виходить зачароване коло.
Зазначимо принагідно, що наведені нижче по тексту ідеї та пропозиції на всі сто відповідають змісту документу, згаданого на посиланні. І навпаки, всі пропозиції, що робить автор, абсолютно витікають з того таки документу. Заінтригував? Дуже сподіваюсь.
Ще крок, і знов вперед
До речі. Хоч ми зараз кажемо про бібліотекарів, але проблема ця не галузева, а суспільна. Українські вчителі чи лікарі, науковці в цьому відношенні абсолютно такі самі: в мережі вони є, бо це сучасно, бути поза мережею просто неможливо для людини з вищою освітою, але сказати своє слово з приводу того чи іншого питання ніхто не хоче, бо це...
Кавалери кружляють дам
То тоді – це мій вибір – треба підтримувати професійні Фейсбук-форуми, наповнювати їх регулярно інформацією про якісь нові підходи в роботі, новий досвід колег - конкретно. Нехай і не надто жваво, але залучати живих реальних людей до тих форумів - не може ж Бібліоміст один рушити всю масу нашої бібліотечної галузі. А от мій співрозмовник (чи співрозмовниця) так не думає, він (вона) взагалі не бачить в соцмережах чогось вартого уваги.
Дами змінюють кавалерів
Тут треба зазначити, що я дивлюсь на це питання як ІТ-фахівець. Та ще й крізь призму досвіду роботи в корпоративних форумах. Як одним словом, то формально: кількість учасників, кількість повідомлень, кількість топікстартерів (авторів), кількість коментарів. Все це інструментарій, зрозумілий для будь-якого топ-менеджера, який хоче бачити свій бізнес у стані постійного розвитку. Увага до цього питання є сьогодні стандартом в розвинутому бізнесі. Звісно, такий форум не замінює нараду чи живе неформальне спілкування колег, але є суттєвим і дуже ефективним доповненням. А от бібліотека, я вважаю, до цього ще не дійшла, не засвоїла корисний бізнес-досвід.
Дами змінюють кавалерів
Тут треба зазначити, що я дивлюсь на це питання як ІТ-фахівець. Та ще й крізь призму досвіду роботи в корпоративних форумах. Як одним словом, то формально: кількість учасників, кількість повідомлень, кількість топікстартерів (авторів), кількість коментарів. Все це інструментарій, зрозумілий для будь-якого топ-менеджера, який хоче бачити свій бізнес у стані постійного розвитку. Увага до цього питання є сьогодні стандартом в розвинутому бізнесі. Звісно, такий форум не замінює нараду чи живе неформальне спілкування колег, але є суттєвим і дуже ефективним доповненням. А от бібліотека, я вважаю, до цього ще не дійшла, не засвоїла корисний бізнес-досвід.
Утворюєм коло
Ми розмовляли на цю тему в приваті, нас ніхто не чув. А от би як те саме – але у форумі? Наприклад, для початку у Бібліотеці райцентру. А потім я б посилання роздав по всіх відомих мені бібліотечних форумах – вже початок якоїсь розмови. Можливо. Отже:
1. Що змінилось в роботі українських бібліотек за останні п'ять-десять років?
2. Що залишилось незмінним. Демократія, гідність – чи це відбивається на повсякденній роботі бібліотеки, чи видно, що це вже не радянська установа?
3. Що хотілося б і що можна зробити практично в першу чергу, якою є авторська візія сучасної бібліотеки в містечку, районному центрі за рік-два? Чого їй не вистачає, окрім, звісно, грошей?
4. Як цього прогресу домогтись, які важелі, підходи, напрямки зрушень?
5. Яка роль діалогу, співставлення різних точок зору на проблеми розвитку бібліотеки?
Сказати чесно, ідея була не в тому, щоб одержати три відповіді від згаданих поважних знавців бібліотечної справи. Справа в тому, щоб залучити до розмови того самого пересічного бібліотекаря-практика. Він чує?
Перепочиньмо
Цей от текст, що наведений вище, являв собою чернетку, яку я підготував, але залишив без публікації. Вирішив попросити трьох згаданих колег сказати своє слово стосовно пропонованої розмови. Може треба буде щось підправити в тексті, додати, вилучити - нема питань, робочій момент.
Те саме стосувалось і схеми публікації. Як тексту запитань, так і відповідей. Якщо вони, звісно, будуть, бо я був цілком готовий до того, що згідно з згаданою рисою наших українських бібліотекарів, відповідей взагалі не буде.
Суттєво помилився. Два кореспонденти відгукнулись. Ні, відповідей на ті п'ять запитань я не одержав. Але загальне позитивне ставлення до ідеї побачив. А може й не дуже. Переповідати приватні повідомлення справа невдячна, то й не берімося за неї. Краще, як вже перепочили, продовжити.
І знову танці
Ну як досвідчені знавці бібліотечної справи до викладення своєї позиції поки не готові, то почнемо без них. Так, я спробую сформулювати власну точку зору на предмет можливої дискусії. У якості робочої гіпотези - для початку розмови. А там вже будемо очікувати, може хтось таки озветься з власною позицією, власними оцінками. Може метри, може навпаки - хтось з молоді.
1. Наявні зміни
Оскільки я дуже мало бував останнім часом навіть у публічних бібліотеках (а ще ж скільки спеціалізованих!), то безпосередніх вражень щодо цього питання просто не маю. А як подивитись "з Мережі", то я б відзначив зміни у застосуванні комп'ютерів, поширення присутності бібліотек в Інтернеті. Інша справа, чи є той поступ надто ефективним, чи всі можливості використано найкращим чином, чи суспільство одержало те, чого прагнуло, але то все абсолютно інші питання, не будемо занурюватись так вже глибоко.
2. Радянщина
Як визначити саме цим словом колишнє обличчя бібліотеки як органу комуністичного виховання трудящих, то сьогодні, зрозуміло, саме комуністичного нічого вже не залишилось. Хоча стиль чи орієнтація на підтримку державних програм, гасел, проектів лишилась. Але ж бібліотека є державною установою, то вона і має так чинити?
Інша справа, що бібліотека, відсторонившись, цілком законно, від політичної боротьби партій за владу, не сприяє поширенню політичної культури. Не доносить до людей розуміння того, що демократія вимагає активності, участі кожного у суспільних справах, але не стихійного й деструктивного, а організованого, цілеспрямованого. Декомунізація не є тотожною цілковитій деполітизації чи запрограмованій аполітичності бібліотеки.
З цього складного і важливого питання дуже хотілося б мати можливість почути фахівців - політологів, філософів, істориків.
3. Візія
Бібліотека має вийти в Мережу як організатор, інкубатор спільнот.
Наприклад, в бібліотеці райцентру має бути сформовано 10-20 (по декілька на кожного штатного бібліотекаря, який має виступити модератором) віртуальних спільнот. В першу чергу традиційного (радянського) штибу (краєзнавчі, літературні, прикладного мистецтва, ремесел, квіткарів, філателістів, танців, співів, театралів тощо) - все це культура і все це має бути підтримано належними сучасними засобами.
Але окрім традиційних спільнот мають постати також і сучасні або інноваційні - громадські організації, місцеві осередки партій, приймальні депутатів, окремі підприємці як центри тяжіння тих спільнот чи формальні й неформальні об'єднання підприємців. Бібліотека не може залишатись книжковим складом - це сьогодні просто не потрібно людям. Щоб бути потрібною, бібліотека має пропонувати послугу, що має попит - тут всі згодні. Але сміливо й радикально поширити структуру чи зміст тої послуги поки що не вдається.
Я дуже сподіваюсь, що знайдеться такий керівник бібліотечного закладу (районної ЦБС?), що скаже: о, так я ж про це так само думав, тільки не знав, з якого боку підступитись до той проблеми! Мені потрібен тільки один. Один на всю Україну - тоді ми зробимо з ним пілотний проект і зможемо показати, що ми мали на увазі. А як не знайдеться?
4. Шляхи
Для того, аби побачити шлях до тої картинки майбутнього, що її я намалював, треба поговорити про це в добрій компанії - чоловік п'ять-сім, це найоптимальніший склад для продуктивного діалогу. Адже навіть якщо професор А чи академік Б знають багато або і дуже-дуже багато про той шлях, все одно, вони мають поговорити одне з одним і сформувати спільний шлях АБ. Зрозуміло, АБ набагато більш потужніший і близький до успіху, ніж окремо А чи Б (постає питання про вміння домовлятись). Тому я і не претендую на те, що знаю той шлях в цілому. Але принаймні дві тези до того гіпотетичного АБ додам цілком впевнено. Без аргументації, бо не думаю, що ті тези будуть виглядати несподіваними чи надуманими. Нічого екзотичного.
4.1 Перша теза стосується ролі перших осіб - от і каламбур, непогано. Вони, ті перші особи (директори бібліотек, керівники підрозділів органів управління, депутати рад всіх рівнів, що дотичні культури чи освіти) повинні мати акаунти Фейсбук і брати особисту участь в діалозі з важливих питань розвитку галузі. Це, так би мовити, погляд нагору. А у власному професійному осередку ті перші особи мають дискусію організовувати.
Може з цього приводу Міністр має видати Наказ? Не завадить, але сподіватись дуже на накази ми ж не будемо. А на що тоді? На професійну і громадянську відповідальність бібліотекаря?
4.2 Друга теза стосується комп'ютерів, інформаційних технологій. Я точно знаю, що всі згадані спільноти невідпорно повинні мати власні інформаційні канали у складі Фейсбук-групи і сайту. Це як мінімум, у базовому варіанті, а на додаток - в залежності від конкретики той спільноти.
5. Діалог
Переоцінити роль діалогу - професійного чи суспільного - просто неможливо. Це і важіль будь-якого поступу, перший крок у здійсненні будь-якого проекту розвитку. Це також і індикатор, сигнальна лампа: є діалог - створено атмосферу вільного пошуку, розкутої ініціативи. А як нема діалогу, то маємо справу з ситуацією очікування вказівок, точних інструкцій керівництва про те, що можна і чого не можна. А також що може бути і за яких умов. А як про щось начальство промовчало - то про це ніхто і не подумає питати, ні мур-мур, тихо...
От і все на сьогодні. Але далі буде...
Перепочиньмо
Цей от текст, що наведений вище, являв собою чернетку, яку я підготував, але залишив без публікації. Вирішив попросити трьох згаданих колег сказати своє слово стосовно пропонованої розмови. Може треба буде щось підправити в тексті, додати, вилучити - нема питань, робочій момент.
Те саме стосувалось і схеми публікації. Як тексту запитань, так і відповідей. Якщо вони, звісно, будуть, бо я був цілком готовий до того, що згідно з згаданою рисою наших українських бібліотекарів, відповідей взагалі не буде.
Суттєво помилився. Два кореспонденти відгукнулись. Ні, відповідей на ті п'ять запитань я не одержав. Але загальне позитивне ставлення до ідеї побачив. А може й не дуже. Переповідати приватні повідомлення справа невдячна, то й не берімося за неї. Краще, як вже перепочили, продовжити.
І знову танці
Ну як досвідчені знавці бібліотечної справи до викладення своєї позиції поки не готові, то почнемо без них. Так, я спробую сформулювати власну точку зору на предмет можливої дискусії. У якості робочої гіпотези - для початку розмови. А там вже будемо очікувати, може хтось таки озветься з власною позицією, власними оцінками. Може метри, може навпаки - хтось з молоді.
1. Наявні зміни
Оскільки я дуже мало бував останнім часом навіть у публічних бібліотеках (а ще ж скільки спеціалізованих!), то безпосередніх вражень щодо цього питання просто не маю. А як подивитись "з Мережі", то я б відзначив зміни у застосуванні комп'ютерів, поширення присутності бібліотек в Інтернеті. Інша справа, чи є той поступ надто ефективним, чи всі можливості використано найкращим чином, чи суспільство одержало те, чого прагнуло, але то все абсолютно інші питання, не будемо занурюватись так вже глибоко.
2. Радянщина
Як визначити саме цим словом колишнє обличчя бібліотеки як органу комуністичного виховання трудящих, то сьогодні, зрозуміло, саме комуністичного нічого вже не залишилось. Хоча стиль чи орієнтація на підтримку державних програм, гасел, проектів лишилась. Але ж бібліотека є державною установою, то вона і має так чинити?
Інша справа, що бібліотека, відсторонившись, цілком законно, від політичної боротьби партій за владу, не сприяє поширенню політичної культури. Не доносить до людей розуміння того, що демократія вимагає активності, участі кожного у суспільних справах, але не стихійного й деструктивного, а організованого, цілеспрямованого. Декомунізація не є тотожною цілковитій деполітизації чи запрограмованій аполітичності бібліотеки.
З цього складного і важливого питання дуже хотілося б мати можливість почути фахівців - політологів, філософів, істориків.
3. Візія
Бібліотека має вийти в Мережу як організатор, інкубатор спільнот.
Наприклад, в бібліотеці райцентру має бути сформовано 10-20 (по декілька на кожного штатного бібліотекаря, який має виступити модератором) віртуальних спільнот. В першу чергу традиційного (радянського) штибу (краєзнавчі, літературні, прикладного мистецтва, ремесел, квіткарів, філателістів, танців, співів, театралів тощо) - все це культура і все це має бути підтримано належними сучасними засобами.
Але окрім традиційних спільнот мають постати також і сучасні або інноваційні - громадські організації, місцеві осередки партій, приймальні депутатів, окремі підприємці як центри тяжіння тих спільнот чи формальні й неформальні об'єднання підприємців. Бібліотека не може залишатись книжковим складом - це сьогодні просто не потрібно людям. Щоб бути потрібною, бібліотека має пропонувати послугу, що має попит - тут всі згодні. Але сміливо й радикально поширити структуру чи зміст тої послуги поки що не вдається.
Я дуже сподіваюсь, що знайдеться такий керівник бібліотечного закладу (районної ЦБС?), що скаже: о, так я ж про це так само думав, тільки не знав, з якого боку підступитись до той проблеми! Мені потрібен тільки один. Один на всю Україну - тоді ми зробимо з ним пілотний проект і зможемо показати, що ми мали на увазі. А як не знайдеться?
4. Шляхи
Для того, аби побачити шлях до тої картинки майбутнього, що її я намалював, треба поговорити про це в добрій компанії - чоловік п'ять-сім, це найоптимальніший склад для продуктивного діалогу. Адже навіть якщо професор А чи академік Б знають багато або і дуже-дуже багато про той шлях, все одно, вони мають поговорити одне з одним і сформувати спільний шлях АБ. Зрозуміло, АБ набагато більш потужніший і близький до успіху, ніж окремо А чи Б (постає питання про вміння домовлятись). Тому я і не претендую на те, що знаю той шлях в цілому. Але принаймні дві тези до того гіпотетичного АБ додам цілком впевнено. Без аргументації, бо не думаю, що ті тези будуть виглядати несподіваними чи надуманими. Нічого екзотичного.
4.1 Перша теза стосується ролі перших осіб - от і каламбур, непогано. Вони, ті перші особи (директори бібліотек, керівники підрозділів органів управління, депутати рад всіх рівнів, що дотичні культури чи освіти) повинні мати акаунти Фейсбук і брати особисту участь в діалозі з важливих питань розвитку галузі. Це, так би мовити, погляд нагору. А у власному професійному осередку ті перші особи мають дискусію організовувати.
Може з цього приводу Міністр має видати Наказ? Не завадить, але сподіватись дуже на накази ми ж не будемо. А на що тоді? На професійну і громадянську відповідальність бібліотекаря?
4.2 Друга теза стосується комп'ютерів, інформаційних технологій. Я точно знаю, що всі згадані спільноти невідпорно повинні мати власні інформаційні канали у складі Фейсбук-групи і сайту. Це як мінімум, у базовому варіанті, а на додаток - в залежності від конкретики той спільноти.
5. Діалог
Переоцінити роль діалогу - професійного чи суспільного - просто неможливо. Це і важіль будь-якого поступу, перший крок у здійсненні будь-якого проекту розвитку. Це також і індикатор, сигнальна лампа: є діалог - створено атмосферу вільного пошуку, розкутої ініціативи. А як нема діалогу, то маємо справу з ситуацією очікування вказівок, точних інструкцій керівництва про те, що можна і чого не можна. А також що може бути і за яких умов. А як про щось начальство промовчало - то про це ніхто і не подумає питати, ні мур-мур, тихо...
От і все на сьогодні. Але далі буде...
І далі є: http://bibrc.blogspot.com/2016/05/2.html
Немає коментарів:
Дописати коментар